Російсько-українська війна в контексті теорії духовного розвитку людини

Анотація

Війну Росії проти України аналізують в глобальному, історичному, політичному, моральному аспектах, але вона має прихований філософський зміст. Війна наочно продемонструвала необхідність переосмислення філософських поглядів на проблему особистості. Це війна двох типів людини: знеособленої (тоталітарної) й особистості. Подібний висновок дозволяє зробити теорія духовного розвитку людини. Перший ступінь розвитку  – ница, тілесна, природна людина, яка у своєму житті спонукається безпосередніми  потребами і не виходить за їх межі. Другий – посередня людина, яка може бути освіченою, але, яка на перше місце ставить власну економічну, політичну, моральну, психологічну, світоглядну вигоду. Саме у християнській філософії з’являється поняття «особистість», і позначає воно людину, яка прагне духовного вдосконалення як для себе, так і для Іншого. Третій – зріла особистість, яка у своїй діяльності керується інтересами іншої людини, суспільства й держави. Четвертий – генії, спонукання яких сягають рівня масштабів людства. Цей підхід отримав назву елітарна концепція особистості. Теорія духовного розвитку доводить, що як у суспільному житті відбувається боротьба між знеособленим і особистісним, так і у внутрішньому світі людини відбувається ця боротьба. Конфлікт знеособленого й особистісного у російсько-українській війні досяг міждержавного рівня.  Для перемоги особистісного над знеособленим військової перемоги недостатньо. Військова перемога має бути доповнена висвітленням філософсько-антропологічної сутності цієї війни. Втіленням знеособленого начала є російська людина на чолі з Путіним, а взірцем особистісного начала постають українські воїни, волонтери, громадянське суспільство. Сформульовано вимоги, які сприятимуть духовному очищенню української нації від знеособлених цінностей. Має бути сформульована  українська національна ідея та національна ідеологія; держава має піклуватися про формування критичної маси особистостей.