ЧОЛОВІК ГАДКУЄ, А БОГ ЛАШТУЄ: ВІДЕНСЬКІ ПЕРИФРАЗИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА

  • Роман Піхманець

Анотація

У статті йдеться про віденський етап духовної біографії Михайла Драгоманова, коли в його свідомості зродився план «поширити в Галичині український напрям засобами російської літератури». Приводом стали зустрічі з членами академічного товариства «Січ», молодими народовцями, і зауважений консерватизм їх мислення, зумовлений ментальними чинниками, а також забобонами й упередженнями супроти Росії.
Обґрунтовано думку, що означена версія подій не зовсім правдива чи
принаймні сповнена багатьох недомовок і прихованих інтенцій, позаяк реалізацію
плану Драгоманов почав до цієї поїздки на сторінках санкт-петербурзьких часописів, а в цісарську столицю навідався вже з конкретним заміром. Поїздка стала вступною частиною програми русифікації Галицької Русі. Рівень національної
свідомості галицьких українців тоді був досить високим і виявляв очевидні
тенденції до зросту, тож своє завдання Драгоманов бачив у тому, щоби гасити
полум’я сепаратизму і насаджувати в краї великодержавно-російські постулати.
А кінцева мета зводилася до того, аби підготувати ідеологічне підґрунтя для
входження Галичини в склад Російської імперії. Через те російське письменство й
проголошувалося головним засобом її досягнення.
Давніше завдання перешкоджати утвердженню тут національної самосвідомості і нищення паростей сепаратизму покладалося на москвофільство,
епіцентром розповсюдження і своєрідним пересильним пунктом якого був власне
Відень. Але через застаріло-клерикальні ідеали й тактичні прорахунки воно з часом стало гальмом на шляху до здійснення задуму, спричинивши укорінення в свідомості галичан-русинів образу Росії як загальноєвропейського страхопуда й дикої азіатчини і стимулюючи таким чином українсько-сепаратистський напрям.
Виникла нагальна потреба модернізувати ідейний капітал прибічників культурної
і політичної єдності з «братнім» державно-адміністративним організмом, за що
і взявся Михайло Драгоманов.
Задля реалізації потайних намірів було мобілізовано евристичний потенціал ідеологеми «Русі», розроблено псевдонаукову концепцію існування руської,
великоруської, української і галицької літератур, а також «двох Росій»: реакційно-централістичної і демократично-федералістської. Апологія останньої домінує в його переписці з галицькими кореспондентами. Розуміючи вразливість багатьох своїх положень і настанов, Драгоманов намагався приховати справжні бажання за чепурними шатами панславізму, з-поза яких випинав панрусизм. І молоді
народовці (Мелітон Бучинський, Володимир Навроцький та ін.) відразу розгадали
прихований замір, чинячи рішучий спротив таким інспіраціям.
Частково здійснити задуманий план Драгоманову вдалося, але на наступному етапі акції, коли внаслідок підступу, інтриг і судового процесу 1877–78 років у Галичині вдалося сформувати радикально-соціалістичний осередок (Франко,
Павлик та ін.), що надалі став його ідеологічним оплотом на тутешніх теренах.
Та історична доля розпорядилася, що зустріч влітку 1871 року у Відні отримала
й інший вектор розгортання: завдяки їй було налагоджено тісніші стосунки
галичан із київськими патріотами, що створило передумови для перенесення
центру українофільського руху в Галичину.

Опубліковано
2018-03-29
Номер
Розділ
Наукові статті